Як починалась медіаосвіта в Україні? Коли освітяни та науковці звернули увагу на важливість медіаграмотності? Коли це сталося? Можливо це відбулось у 2011 році, коли Національна академія педагогічних наук запропонувала для обговорення проект концепції розвитку медіаосвіти в Україні? А можливо вона почалась з літніх шкіл та семінарів Академії української преси, які почали знайомити свої аудиторії з європейським досвідом з формування медіаграмотності школярів, студентів та громадян? Можливо день народження української медіаосвіти потрібно асоціювати зі стартом Всеукраїнського експерименту з упровадження цього напрямку в систему національної освіти, який започаткував Інститут соціальної та політичної психології НАПН України? Історики вітчизняної медіаосвіти неодмінно знайдуть відповідь на це запитання. 

 

Але, не дивлячись на величезні зусилля ентузіастів медіаосвітнього руху (завдяки яким цей рух сьогодні став таким потужним і впливовим), не можна не визнати, що спочатку був жовтень 2008 року. Саме тоді був заснований перший в Україні Портал Шкільної преси однієї школи – медіаосвітній проект «Вісник Мрії – Новий Формат» Запорізького НВК №19. Всі ці роки учні та вчителі успішно працювали у форматі Шкільного Медіахолдингу та намагалися вирішувати завдання з підвищення власної медіаграмотності. 
 

Ми зустрілися та поспілкувалися з шеф-редактором та засновником Порталу шкільної преси та керівником Шкільного Медіахолдингу ЗНВК №19 Андрієм Єлькіним.

 

Це саме він у різних публікаціях давав такі нестандартні визначення поняттю «медіаграмотність»: 

 

Медіаінформаційна грамотність (МІГ) – це мистецтво бути самим собою та створювати гармонічний і безконфліктний простір навколо себе. 

 

МІГ – це звичка глибинного розуміння будь якої реальності, включаючи медіа. 

 

МІГ – це інтелектуальна реалізація екзистенціальних прагнень людини, яка вимушена постійно знаходитися у медіапросторі.   

 

МІГ – це визнання того факту, що будь які факти у медіа є результатом особистісних суджень тих чи інших людей, що не дозволяє вважати ці факти завершеними з точки зору бездоганної істини.  

 

МІГ – це якість людини проявляти безперервні зусилля з гармонізації бачення свого місця у соціальному просторі, удосконалення якого відбувається настільки стрімко, наскільки ефективно розвивається ця якість. 

 

МІГ – це здатність людини бути адекватним елементом інформаційно-комунікаційного простору. 

 

МІГ – це наш головний внесок у процес об’єднання всіх людей планети Земля під знаменами рівності, братерства і справедливості. 

 

МІГ -  це шанс мати шанс стати безконфліктною людиною в світі, який постійно рухається до свого соціального удосконалення. 

 

МІГ – це схильність не піддаватися психічним захворюванням, головною причиною яких є деструктивні ідеї, які виникають у медіапросторі.   

 

Отже, починаємо наше інтерв’ю та закликаємо наших читачів задавати свої запитання у комунікаційній формі за адресою посилання внизу цієї сторінки. 

​

Шановний Андрій Вячеславович, регіональний координатор Всеукраїнського експерименту з упровадження медіаосвіти в Запорізькій області Сергій Іванов якось сказав, що створений в Запорізькому НВК №19 Шкільний Медіахолдинг «Вісник Мрії – Новий Формат» постійно відтворює себе, що його дуже важко зруйнувати. Як Ви думаєте, що він мав на увазі?

 

Андрій Єлькін: Я думаю, що в нашому житті, рано чи пізно, завжди руйнується все те, що має ознаки насилля. Це коли система пропонує обов’язки, якусь відповідальність, а права залишаються на другому або на останньому місці. В нашому випадку ми декларуємо виключно можливості та спрямовуємо всі свої зусилля на створення оптимальних умов для вирішення поставлених завдань з розвитку медіаграмостності наших учнів. Мова йде про принцип добровільності або невимушеності, який був оголошений з самого початку впровадження медіаосвітньої моделі «Вісник Мрії – Новий Формат».

 

Ця невимушеність дуже важлива тому, що головним інструментом або засобом для розвитку медіаграмотної особистості ми визнаємо медіатворчість, а, як відомо, творчість (продуктивна діяльність) не буває без особистісної свободи, без власної автономії або, як кажуть, без авторської незалежності. Тому будь який учасник проєктів «ВМ-НФ» завжди має право задаватися питаннями: чи потрібно йому це, чи є ця діяльність для нього цікавою, захоплюючою; що він отримає наприкінці, наскільки ті чи інші його зусилля зможуть підняти його на новий компентнісний рівень, або, якщо хочете, наскільки запропоновані практики здатні подарувати йому радість самовдосконалення. Зрозуміло, що задаватися цими питаннями та знаходити відповіді йому допомагає медіапедагог.

 

Як відомо, без мотиваційного усвідомлення ні на яку творчість не можна розраховувати. Саме тому в нашому освітньому проекті немає і не може бути догматично прописаних програм, в яких вказуються лімітовані обсяги практик та конкретні результати семестрових або річних досягнень кожного учня. Річні програми «ВМ-НФ» містять тільки перелік напрямків, в яких медіапедагоги будуть намагатися працювати, враховуючи рівні учнів свого класу, їх творчий потенціал, інші можливості. Адже, ми завжди пам’ятаємо, що кожний учень - це неповторна особистість з певними здібностями, задатками, інтересами, має власну траєкторію реалізації творчих потреб.

 

Тому ми завжди пропонуємо можливі розвиваючі дії, залишаючи право вибору учасникам або медіаосвітнім центрам: діяти чи ні. Як це можна зруйнувати? Тут відсутні будь-які нав’язування.

 

Ми кажемо: хочете створювати свій власний медіа-світ, насолоджуватися творчістю, діяти заради медіаграмотності - будьте з нами, слідкуйте за оголошеннями, залучайтеся у конструктивні практики, навчайтеся, беріть участь в конкурсних програмах! Якщо – ні, поки немає такого бажання - нічого страшного, життя обов’язково подарує вам у майбутньому цей шанс, цю потребу або цю силу наміру зробити щось для себе, для свого майбутнього, для свого власного світу.

 

В результаті такого підходу в нашій школі ми отримали дві групи активних учасників: перша – творці контенту, друга – споживачі. Все як в дорослому житті: є автори (режисери, сценаристи, журналісти, актори, співаки, оператори, диктори, дизайнери тощо) і є аудиторія (глядачі, слухачі, читачі). При цьому ми вважаємо, що помітний розвиток медіакомпетенцій учнів та вчителів школи відбувається в обов’язковому порядку, не залежно від того, до яких груп активностей вони відносяться.

 

Ви кажете, що в рамках Шкільного Медіахолдингу діє принцип добровільності (невимушеності). При цьому ми спостерігаємо, що починаючи з 2008 року протягом кожного сезону проекту відмічається висока активність, зацікавленість, багато успіхів, перших місць в міських та навіть у національних конкурсах, портал шкільної преси стрімко наповнюється публікаціями юних журналістів. Але, як у нас іноді буває, учні виконують лише обов’язкові домашні завдання, від практик на вибір багато хто відмовляється. Чи могло статися таке, що у режимі добровільності медіаосвітні центри і редакційні колективи просто зупинили би свою роботу? Якщо це не відбувається, яка причина цього успіху?

 

Андрій Єлькін: Так. Ви ставите правильне запитання. Дійсно, особливо у вчителів воно виникає, бо вони думають, що будь яка навчальна активність дітей – це результат вимогливого ставлення, існування певних правил, які діти повинні виконувати, а невиконання, так би мовити, потрібно розглядати як провину, яка заслуговує на покарання. Наші дослідження показують, що як вільні, демократичні, так й авторитарні методи роботи з дитячими колективами, які може вибирати у своїй роботі педагог, не впливають на кількісні показники залучення дітей в процеси, але вони впливають на якість навчання. У відсотковому вимірі ми маємо такі ж самі показники, якщо б ми говорили про середньостатистичні показники «відмінників», «трієчників» та «двієчників», скажемо, з математики. Як кажуть, в будь якій школі, нажаль, завжди є успішні та не дуже успішні учні.

 

Іншими словами, в будь якому класі є різні групи дітей, та навіть скажу більше, в педагогічному колективі є різні групи вчителів (медіапедагогів). Але кожний трієчник під керівництвом талановитого медіапедагога завжди може стати відмінником.

 

Маючи педагогів (класних керівників) з різним рівням професіоналізму, якщо звертати увагу на медіапедагогічну кваліфікацію, ми маємо різні за своїми досягненнями медіаосвітні центри. Це результати наших багаторічних спостережень та досліджень.

 

Про що саме йде мова? Які фактори в цьому сенсі потрібно розглядати як першочергові?

 

Андрій Єлькін: Це, по-перше, наявність або відсутність стійкої мотивації медіапедагога, усвідомлення ним значущості саме цієї діяльності у контексті вимог та умов сучасності. Адже не випадково медіаінформаційна грамотність з її компетентностями на рівні фундаментальних документів 21 століття увійшла в перелік 10 головних компетенцій, які будуть визначати можливості сталого розвитку та несуперечливе життєзабезпечення громадян у найближчому майбутньому, та навіть медіаграмотність займає високу третю позицію за своєю важливістю в цьому переліку.

 

Звісно виникає питання професійної місії. Чи сформулював для себе класний керівник (вихователь, медіапедагог) бачення цієї місії. Чи узгоджується це розуміння з дійсними потребами дитини як майбутнього громадянина світу нових соціально-економічних відносин.

 

Тобто, якщо медіапедагог вважає, що сьогодні достатньо спиратися на традиційні підходи у навчанні – що головне навчити дітей читати, писати, повторювати, відтворювати, запам’ятовувати якісь програмні відомості, постійно уважно слухати, виконувати якісь вправи за зразком, бути слухняними, сидячі за партою 8 годин на день, то такий медіапедагог, скоріш за все, не зможе підготувати здатну ефективно жити у новому світі особистість.

 

З іншого боку, існує другий тип вчителів, які бачать у медіаосвітній діяльності безмежні ресурси для справжнього розвитку своїх учнів. Вони, впроваджуючи практики Шкільного Медіахолдингу «ВМ-НФ», вже запевнилися в тому, що можна отримувати найбільш помітний прогрес у вирішенні будь-яких педагогічних завдань.

 

Знову ж таки, наші практики – це проектна діяльність, алгоритми якої передбачають більш швидке просування до мети та захоплюючі методи взаємодії дітей, які, як правило, працюють у спільній команді. Тому такі вчителі залучають учнів  у медіаосвітні практики не тільки у позаурочний час, але й на кожному своєму уроці.

 

А як можна залучати учнів в медіаосвітній процес на уроках різних предметів. Можете навести приклад?

 

Андрій Єлькін: Тут дуже багато можливостей. Головне – розуміти зміст інтегрованої медіаосвіти. Справа в тому, що деякі медіапедагоги вважають що медіаграмотність – це лише щеплення дітей від так званих фейків. Фактчекінг – це важливо, але ставитися тільки такими обмеженими цілями, це значить не розуміти зовсім всього комплексу завдань, які стоять перед медіаосвітою. Достатньо згадати, скільки теорій медіаосвіти сьогодні існує. Важливо ідентифікувати для себе ту багатовекторність, яку необхідно враховувати, вибудовуючи повноцінні стратегії.

 

Так. Дійсно можна на уроках пропонувати дітям для пошуку недостовірної інформації  медіаповідомлення - готувати такі творчі завдання, щоб вони спробували виявити за певними ознаками, або спираючись на інші джерела, в чому полягає фейк або маніпуляція. Перевіряючи повідомлення вони будуть засвоювати будь які знання: географічні, історичні, хімічні, математичні тощо.

 

Але, на мій погляд, потрібно бачити не менш важливі цілі медіаосвіти, такі як десакралізація медіа та формування особистісної потреби в декодуванні будь яких текстів. Декодування може здійснюватися не обов’язково заради виявлення фейків чи маніпуляцій. Ми пояснюємо термін «декодування» як здатність зрозуміти авторський задум, розпізнати скриту від аудиторії концепцію. Ми повинні вчити учнів дивитися на будь який мистецький твір як на загадку, сприймати будь яку живопис або аудіовізуальний контент як чудову зашифровану тайну.

 

Що хотів сказати нам автор? В чому він переконаний? В чому він хоче переконати свого глядача, читача, слухача? В чому полягає унікальність цього медіатексту? Чого не бачить більшість його аудиторії? Що написано між рядків? Такі питання можна ставити, пропонуючи на уроках фрагменти фільмів, репродукції картин, літературні твори, статті, …. Задаючись такими питаннями, учень привчається бачити не тільки, скажемо, фотографію як зображення, на якому можна побачити певні об’єкти.  Він починає сприймати цей візуальний медіатекст як подію, як певну драматичну історію, яка має свою передісторію та наслідки. Зрозуміло, що для таких інтегрованих практик вчитель намагатиметься обирати той матеріал, який дозволить відчути задоволення від роботи з таємницею, відчути власні сили у її розкритті. 

 

Таким чином, ми декларуємо, що традиційні або дистанційні уроки з будь яких предметів – це головний ресурс, який можна і потрібно застосовувати в рамках роботи шкільного медіахолдингу та кожного медіаосвітнього центру окремо.

 

Якщо клас видає щомісячну газету, то вчителі можуть пропонувати завдання з наповнювання наступного випуску статтями, опитуваннями, власними малюнками, кросвордами саме з тієї тематики, яку учні проходять зараз на уроках біології, історії або літератури.

 

Саме створення власного авторського контенту з точки зору формування медіаінформаційної грамотності вважається найбільш корисним. Це спонукає дітей більш критично ставитися до чужого контенту, порівнюючи його зі своїм власним, що вчить аналізувати, декодувати, десакралізувати, розвиває критичне мислення наших вихованців.

 

Так що таке медіаграмотність? Це більше певні вміння чи звичка-потреба застосовувати ці вміння?

 

Андрій Єлькін: Медіаінформаційна грамотність - це виховане протягом усього життя уважне і вимогливе ставлення до будь-якої інформації. Безумовно, це сформована потреба особистості піддаватися глибинним роздумам, розуміти контексти, сприймати медіатексти певним чином, визнаючи, що всі ці медіатексти, так би мовити, мають свою унікальну «езопову мову», яку життєво важливо  розшифровувати.

 

Дякую за цікаві відповіді та ми сподіваємось, що це інтерв’ю продовжать наші читачі.  Будемо щиро вдячні за відповіді, які ми обіцяємо опублікувати на цій сторінці.

 

Місце для запитань наших читачів.

 

Місце для відповідей на них.

​

Співдружність «Вісник Мрії» (Фб): “Доброчесність – це про справжність, правду, довіру, відповідальність, повагу. Це те, на що націлена НУШ, і те, чого майже немає в школах. Ці цінності тільки формуються в Україні”, - вказується на сайті НУШ. Чи сприяють медіаосвітні практики "ВМ-НФ" впровадженню цього стандарту? За допомогою яких досліджень вимірюється прогрес? Чи достатньо тільки розповідати дітям про сутність інформаційної доброчесності, про те, що можна робити, а чого ні? Чи все ж таки ефективність залежить від практичної компоненти, якій у Шкільному медіахолдингу ЗНВК №19 приділяється першочергова увага?

 

Андрій Єлькін: Дуже актуальне питання. Безумовно потрібна системна робота в цьому напрямку. Важливо постійно пояснювати учням, про які саме навички йде мова, чому вони важливі, як діяти в інформаційному просторі, щоб не порушувати авторське право та не мати претензій з цього приводу на свою адресу. Це складне завдання, бо, скажемо, тенденція «списувати» формувалась в системі освіти пострадянських країн десятиріччями (на жаль, все це продовжує успадковуватися і сприйматися як норма). Тепер виявилось, що у цивілізованих європейських країнах, у США, користатися готовими відповідями, щось списувати для школяра або студента вважається ганебною справою. Роблячи таким чином, він, так би мовити, визнає свою слабкість та нездатність бути конкурентоспроможною особистістю, яка заслуговує на повагу з боку своїх ровесників та вчителів.  Це сприймається як фактор його меншовартості, з якою він чомусь мириться, відмовляючись від власного успіху. Тобто така поведінка сприймається у здоровому соціумі як прояв невдахи, який паразитує на чужих інтелектуальних досягненнях.

 

Але, з іншого боку, Ви правильно вказуєте, що тільки пояснювати все це нашим учням, а тим більш застосовувати якісь каральні заходи зовсім не достатньо. Щоб зламати існуючі традиції нехтування правилами доброчесності, потрібні практичні дії, які завжди передбачені для застосування в рамках Шкільного Медіахолдингу «ВМ-НФ».

 

Коли наші учні створюють авторські медіатексти та постійно удосконалюють певні компетенції, вони усвідомлюють свою власну авторську спроможність та збагачуються впевненістю, що набагато цікавіше створювати свій контент, ніж копіювати щось чуже. Це знову ж такі говоримо про задоволення від творчості, від процесу створення унікального продукту, від можливостей презентувати свій власний прогрес. Ми вважаємо, що чим більше таких практик, тим менше ризиків, що учні будуть проявляти недоброчесність, працюючи з інформацією, виконуючи якісь домашні завдання чи готуючи матеріали для публікації на порталі шкільної преси. Тобто ми кажемо про те, що спочатку потрібно навчити дітей насолоджуватися процесом, коли вони пишуть, знімають, записують щось своє, авторське, унікальне, й тільки потім вимагати від них строго дотримуватися загальновизнаних стандартів поводження з інформацією.

 

Ця послідовність дуже важлива, бо, наприклад, як учень може підготувати авторський реферат (який відповідав би всім вимогам), якщо б його до цього ніхто не навчав цьому? Таке, нажаль, теж відбувається: вчитель задає підготувати реферат на задану тему, але якщо б він поцікавився, чи знають його учні про вимоги до оформлення рефератів, або про те, як потрібно структурувати і записувати першоджерела, він би з’ясував для себе, що багато хто з його учнів нічого про це не знають. Що залишається тоді учням – тільки завантажувати чужий вже готовий реферат, та видавати його за свій?

 

Говорячи про формування доброчесності, медіапедагоги «ВМ-НФ» повинні запасатися терпінням, бачити всі причини негативних проявів, програмувати послідовні дії з унормування відповідних навичок та компетенцій. Але на перше місце потрібно ставити саме практики, які здатні удосконалювати розуміння, переводячи його у відповідну теоретичну площину.

 

При цьому, що стосується вимірювання прогресу, то річними програмами Шкільного медіахолдингу передбачені щорічні дослідження - проведення опитувань, за допомогою яких ми можемо порівнювати за віковими критеріями кількісні та якісні показники змін, які відбуваються в залежності від того, наскільки ті чи інші підрозділи «ВМ-НФ» занурені в активні практики.  

​

______________

 

Цей матеріал буде наповнюватися по мірі надходження запитань. Поставити питання Андрію Єлькіну можна на Фейсбуці протягом серпня-вересня 2021 року за адресою посилання

​

https://www.facebook.com/groups/zps19/posts/2567172720095929/