Учні 8-В класу не припиняють цікавитися багатою українською історією.
Рівно 144 роки тому, 22 травня 1879 року у Полтаві народився славетний Отаман військ і флоту УНР Симон Васильович Петлюра.
В багатодітній сім'ї батько Василь Павлович мав невеликий візничий промисел, що було єдиним джерелом утримання численної родини. У Полтаві пройшло дитинство Симона, там отримав він початкову освіту в церковно-парафіяльній школі, а потім, з 1895 року, навчався в духовній семінарії.
Симон Петлюра почав політичну кар'єру як представник соціалістичного руху, поширеного на той час в Європі та російській імперії.
Велике значення для формування світогляду Симона Петлюри мало вступ у 1900 році в Революційну українську партію (РУП), яка перша в 20 сторіччі підняла гасло української державності.
На початку самої революційної діяльності, щоб уникнути переслідувань, йому довелося деякий час працювати на Кубані, в експедиції з дослідження архівів з історії Війська Запорозького під керівництвом видатного вченого, члена-кореспондента російської академії наук і українського патріота Федора Щербини.
Лютнева революція 1917 року застала Петлюру на Західному фронті. З розгортанням національно-визвольного руху в Україні Симон Васильович одразу поринув у вир подій, які визначали долю країни, і незабаром увійшов у коло провідних фігур тогочасного українського політикуму.
Після проголошення Універсалу Центральної Ради і створення першого українського уряду - Генерального секретаріату на чолі з Володимиром Винниченком, Симон Петлюра був призначений секретарем у військових справах.
Але вже в кінці грудня 1917 року в результаті конфлікту з Володимиром Винниченком по пакету принципових питань Симон Петлюра вийшов з уряду і залишив посаду військового секретаря.
Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 Симон Петлюра відмовився співпрацювати з урядом Павла Скоропадського і за порадою давніх товаришів по революційній діяльності очолив за гетьманату Всеукраїнський земський союз. Однак, опозиційно налаштований до влади, він продовжував критикувати діяльність гетьманського уряду, за що на початку липня 1918 року був заарештований і поміщений у в’язницю на чотири місяці.
Восени 1919 року, в результаті, м’яко кажучи, вкрай несприятливої зовнішньополітичної ситуації, українська армія опинилася в так званому трикутнику смерті - під натиском ворожих сил білогвардійців, більшовицьких військ і польської армії. Симон Петлюра скликав нараду, на якій було вирішено продовжити боротьбу за незалежність.
Намагаючись вивести Україну з міжнародної ізоляції і знайти підтримку в боротьбі проти більшовиків, Симон Петлюра пішов на компроміс з Юзефом Пілсудським і вимушений був прийняти умови польського уряду, згідно з якими Україна втрачала значну частину своїх західних земель, на яких проживало 11 мільйонів громадян.
Об’єднане українсько-польське військо навіть звільнило від більшовиків Київ та значну частину українських земель, але, загалом, ставка на цей союз не виправдала себе. Польський уряд уклав у жовтні того ж року угоду з більшовиками.
Після остаточного розгрому українських сил російськими комуністами разом з урядом УНР Симон Петлюра перебував деякий час у Тарнові, потім - у Варшаві. У 1923 році уряд більшовиків в Україні зажадав від польських властей видачі Симона Петлюри як ворога народу. У зв’язку з цим він був змушений виїхати спочатку до Будапешта, згодом до Відня і Женеви, а з 1924 року оселився з родиною у Парижі. Там Симон Петлюра продовжував керувати діяльністю уряду УНР, заснував тижневик «Тризуб», активно займався публіцистикою.
До речі, уряд Української Народної Республіки в еміграції проіснував до 1991 року, коли урочисто передав свої повноваження уряду України.
На фото - президент УНР в екзилі Андрій Лівицький (попереду, тримає рукою капелюха), а по ліву руку від нього Михайло Омелянович-Павленко і Борис Мартос серед комбатантів-запорожців. Фото, ймовірно, з періоду 1947–1948 років
У Парижі, 25 травня 1926 року Симон Васильович Петлюра був застрелений С. Шварцбардом.
Згідно з деякими джерелами, вбивця був анархістом, особисто знайомим з Нестором Махном, завербованим радянськими спецслужбами. Суд перетворився з суду над вбивцею на суд над жертвою, Шварцбарда повністю виправдали, та залишили зі штрафом. Головним аргументом сторони вбивці були нібито єврейські погроми, зчинені петлюрівськими військами. Загалом, ця сторона була набагато більш підготовлена до суду, а до сторони Петлюри тільки в останній момент потрапила частина важливих документів. А найголовніші, в яких було зазначено про особисті пожертви Петлюри у Польщі на допомогу євреям-громадянам УНР, які постраждали від погромів, про купюри УНР, на яких написи було нанесено 4 мовами - українською, польською, російською та ідишем, про права єврейського населення, які були закріплені в законодавстві УНР до суду так і не дійшли.
"Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!" - саме так висловлювався Симон Васильович, і народна пам’ять про нього буде жити ще дуже довго.
Comments