1 січня всі свідомі українці відзначають річницю народження нашого національного героя – Степана Андрійовича Бандери, в новому 2023 році виповнюється 114 років.
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року у селі Старий Угринів, тоді ще Калуського повіту Австро-Угорської імперії, нині Калуського району Івано-Франківської області, у родині греко-католицького священника Андрія Бандери.
У дитинстві він був свідком переміщення через його рідне село фронтів Першої світової війни, проявів національно-революційних зрушень і революції в царській армії, потім у своїй автобіографії згадував зокрема про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами».
Також спостерігав відродження й розбудову Української держави, з листопада 1918 його батько був послом до парламенту Західноукраїнської Народної Республіки, ще трохи згодом став капеланом (військовим священником) Української Галицької армії.
В юності, а саме у 1933 році Степан був призначений крайовим провідником ОУН.
Під керівництвом Бандери, ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської влади, найвідомішою з них було вбивство Броніслава Перацького, міністра внутрішніх справ Польщі, за керівництва якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців.
Метою «пацифікації» було послаблення українських політичних сил та забезпечення полякам максимального успіху на парламентських виборах у листопаді 1930. Результат виявився протилежним, відбулося тимчасове утихомирення, але українське суспільство значно радикалізувалося, ОУН знаходила дедалі більше прихильників. Проте, зараз більшість поляків засуджують або ставляться нейтрально до цього.
За це, 1934 року його засудили до смертної кари, потім вирок змінили на довічне ув`язнення. 13 вересня 1939 року, коли становище польських військ стало критичним, в`язнична адміністрація та сторожа поспішно евакуювалися, в`язні вийшли на волю.
Після вбивства радянським агентом Євгена Коновальця відбувся розділ ОУН на ОУН під проводом Андрія Мельника та ОУН Бандерівську або Революційну.
Під проводом Бандери ОУНР стає кипучою революційною організацією.
Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення в Кракові Українського Національного Комітету для об`єднання українських політичних сил до боротьби за державність.
Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 року проголошено відновлення Української Держави у Львові.
Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво нацистської Німеччини та змусити визнати українську боротьбу. Проте гітлер доручив своїй поліції негайно ліквідувати цю «змову українських самостійників». Гітлерівці заарештували Бандеру та всіх його спільників. 1942 року він разом з кількома соратниками з ОУН-Б потрапив до концтабору «Заксенхаузен», а точніше до відокремленого бараку «Целленбау», відомого місця утримування найбільш важливих в`язнів та кращими умовами порівняно з умовами концтабору, там наприклад сидів і син сталіна Яків.
У вересні або грудні 1944 року Степана Бандеру та ще кількох провідних членів ОУН-Б звільняють з ув`язнення, гітлерівці спробували приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА як союзників проти Москви, а на чолі планували поставити власова, майбутнього командувача РОА(русская освободительная армия) – російського підрозділу, що фактично підпорядковувався Вермахту, та нараховував близько 200000 особового складу. Українські націоналісти, звісно ж, відразу відкинули таку пропозицію.
У 1943 році постала кризова ситуація в рядах ОУН-Б на українських землях, до того, як у травні ЇЇ очолив Роман Шухевич, адже не було ще чіткого плану, форм та методів революційної боротьби організації за тодішніх воєнних обставин. Тому на місцях члени ОУН, відчувавши вимогу часу, почали розгортати боротьбу проти нацистів. Степан Бандера у власній статті «Командир-провідник: (Слідами сл. пам. Романа Шухевича)» написав:
«Зокрема на Волині крайова ОУН почала самочинно переходити на повстанські форми боротьби з участю широких народніх мас, враховуючи необхідність боронити населення від вивозу до Німеччини на невільничу працю, від гітлерівського терору й грабунку.»
Як Провідник ОУНР, Бандера навіть у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти більшовиків. Він завзято організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують зносини з Краєм постійно аж до його смерті.
Вбив Степана Бандеру 15 жовтня 1959 року в Мюнхені агент КДБ сташинський, у чому сам згодом і зізнався. Але в будь-якому випадку, ідея Бандери досі живе.
«То ж, браття, шануймо свободу свою,
Що була здобута в нерівнім бою!
Згадаймо героїв, Вкраїну любім
І славу Бандери на вік збережім!» - уривок з повстанської пісні кінця 1950-х років, навіть тоді повстанці залишалися нескореними. Цю пісню наші бійці виконують й досі.
Пісню можна послухати за посиланням - https://www.youtube.com/watch?v=kAmqJKDt3ts&ab_channel=%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BD%D1%8F
Джерела:
Чудова перша частина, яка подає точку зору на Бандеру його нащадків. Але це ж один погляд. А є інший. Ні, я не про КДБ, я про Андрія Мельника і Тараса Бульбу-Боровця. Бандера презентував одне крило націоналістичного руху, були інші, мабуть, треба і про них сказати? Одне діло, що це стандарт журналістики, а інше, що історія тоді навчає, коли ми її сприймаємо в повному обсязі. То будемо чекати другу частину, автору буде чим займатись на Свята.