Проклинайте мене, проклинайте
Якщо я вам хоч слово збрехав,
Ви згадайте мене, ви згадайте
Я за правду, за вас воював!
Ви пробачте мене, хто в атаках
Буйні голови чесно сложив
Я б заплакав за вами та бачу,
Сльози ваших нещасних дружин.
Ну а Батько не вміє інакше,
За братів своїх буде він мстить!
Фрагменти заповіту Нестора Махно, написані під час еміграції в Румунії
Навколо постаті Нестора Махна вирує стільки легенд, міфів і відвертої брехні, що голова йде обертом. По-перше, він не мав ніяких зв`язків з «білими», та завжди виступав проти імперії. В 1906 році, у віці 18 років він став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що базувалася на Катеринославщині, та почав боротьбу з імперією, за що і був згодом ув`язнений в Бутирську в`язницю, де захворів на туберкульоз. Анархісти здійснювали теракти та експропріації у місцевої буржуазії, зокрема в перший раз, уночі 14 жовтня 1906 троє озброєних анархістів у паперових чорних масках увірвалися до будинку місцевого торговця Ісаака Брука, на якого, до речі, колись працював і сам Нестор, та стали вимагати видати на користь «бідних хліборобів» 500 рублів. Торговець, пославшись на свою бідність, видав анархістам лише 151 рубль «на потреби революції». Десятиліттями радянська пропаганда змальовувала Нестора Івановича п`яницею, мародером та бандитом:
Если будут случаи грабежей в красной армии, то их необходимо сваливать на повстанцев, махновцев и петлюровцев, которые влились в красную армию. Советская власть постепенно расстреляет всех петлюровцев, махновцев и повстанцев, потому что они - вредный элемент и это будет явным доказательством не только строгой революционной дисциплины, но и суровой карой за грабежи.(цитата Льва троцького)
Але з першого погляду здається, що й сам Махно був на боці більшовиків, оскільки мав особисту зустріч з леніним, колись навіть був комбригом червоної армії, і вважав себе анархо-комуністом, але давайте трохи заглибимося, після так званої перебудови, Москва виправдала всіх репресованих нею «комуністів», але не Махна.
Ближче до справи:
Сьогодні, 104 роки тому, 27 листопада 1918 року військо анархо-комуніста Нестора Махна зайшло до Гуляйполя, яке він оголосив центром повстанського руху. Одні з початкових сторінок збройної боротьби майбутньої Революційної повстанської армії України(РПАУ) починаються з провалів і помилок, в грудні махновці спільно з більшовиками вибивають війська Директорії УНР з Катеринослава(нині Дніпро), і вже у червні Махна звинувачують в підготовці контрреволюційного заколоту з метою повалення радянської влади, що нібито мав відбутися на запланованому в Гуляйполі на 15 червня з`їзді рад 72 повітів. Порвавши з більшовиками, до осені 1919 року Махно, який вже отримав прізвисько «Батько»
(«Особисто мені здавалося і дивним, і незручним чути звертання до мене селян і повстанців замість «Товаришу Махно» - «Батько Махно», а інколи – «Товаришу Батько Махно». Проте епітет «Батько» всупереч моїй волі пристав до мого прізвища… З якоюсь особливою повагою та малозрозумілими для мене любов`ю і гордістю повторювали його селяни майже по всій Лівобережній Україні.»(Нестор Махно, зі спогадів))
створив нову, ще більш потужну РПАУ, яка самостійно взяла під контроль величезну територію на південному сході України(зокрема і Запоріжжя), і створила першу махновську Вольницю, Гуляйпільську Республіку. Анархічна ідея завжди була близька йому, і його бійцям, оскільки нагадувала устрій козацького війська, а події розгорталися як раз на його землях. До того ж, і сам Нестор Махно, і його вояки були нащадками козаків.
В умовах Української революції, повномасштабної війни на кількох фронтах, в анархічній республіці почалася розбудова «вільного анархічного суспільства», принцип якого передбачав відсутність загальної централізованої влади, і наявність місцевого самоврядування. Здавалося б, без централізованої влади і регулярної армії вкрай складно утримати в купі степи півдня України, але Махно надав селянам найголовніше – волю, землю та їжу, тому відразу отримав повну підтримку з боку українського народу, в той час як Скоропадський наприклад повернув землю поміщикам, і селяни цього не прийняли.
Централізованою була тільки армія, але вона не втручалася у цивільні справи. При переміщеннях анархістам завжди було що поїсти, де поспати та залишити коней, а в небагаточисленних випадках коли махновці заходили в російські поселення, така підтримка зникала, і приймалося рішення повернутися назад, до своїх. Концепція цього утворення була здебільшого успадкована від устрою Війська Запорозького Низового. Батьком наскільки ми знаємо, козаки називали кошового отамана, а Кіш(що цікаво, Кіш з великої літери це орган влади, а кіш з маленької – це тимчасова стоянка, мобільний «намет») і був своєрідним елементом самоврядування. Тому, вже в цьому методі народної самоорганізації видно, звідки з`явилося і від кого успадкувалося явище, іменоване більшовиками Махновщиною. Обов`язково треба зазначити, що анархізм це не «що хочу, то й роблю», а навпаки, опора на самоорганізацію та місцеве самоврядування. Дисципліна в махновському війську була залізна, був навіть випадок, коли в одному з міст один з анархістів зайшов до готелю, та без дозволу забрав одну подушку під бік в тачанці, і в нього були на це причини, він був поранений. Власник готелю наскаржився на це вищому командуванню, і того ж дня цього «крадія» розстріляли.
«Про махновців мені бабуся розказувала. Це Полтавська область, Машівський район. Бабуся родом з 1902 року. Це було, десь 1982 року. Одного вечора, сидячи під хатою в селі на піддашках, мій старший брат попросив щоб бабуся розповіла як було після революції, про червону армію, «бо ми ж тільки про героїчне радянське минуле чули». На що Вона з біллю і, навіть, трохи зі злістю відповіла махнувши рукою – «Та яка там червона армія, ото одного разу приїхала в село махновська тачанка з гармошкою, зібрали людей, роздали землю – ото був порядок. А ота червона армія… Я вашого діда по погрібам ховала щоб його до в`язниці не кинули, бо в колгосп не хотів вступати». Отак при союзі любов народна до Махна зберігалась. А дід мій так в колгосп і не вступив, зміг за 10 кілометрів в Селещину втекти працювати на залізницю кондуктором. І коли по селах нічим топити було – кізяками топили, дід приносив вугілля. Так і виживали. А діда свого я і не бачив – війна забрала.» (фрагмент розповіді Олександра Міроненко)
На фото - легендарний прапор "Чорної Гвардії"
Гадаю, варто розповісти й про легендарну махновську тачанку: були вони здебільшого німецького виробництва(німецькі тачанки були доволі розповсюдженими на південних територіях України, де селилися німецькі колоністи. Їх закупали і місцеві поміщики, чиновники та заможні селяни, яких тоді ще було безліч в тих місцях), мали ресори, що давало їм неабияку маневреність та м`якість ходу, на відміну від російських возів. Тож махновці мали у своєму розпорядженні велику кількість найкращих тачанок, в які можна було запрягти від 2 до 4 коней. Ніде таких тачанок більше не було, і ніхто не мав можливості використовувати цей вид озброєння настільки ж масово та ефективно, як махновці. Озброювали анархісти свої бойові колісниці британськими кулеметами Максима, які свого часу постачало до імперії підприємство «Сини Віккерс і Максим». Ходить багато міфів і легенд щодо утворення цієї концепції, бо така тачанка у «лобовій» атаці могла раптово зупинятися і розвертатися на 180 градусів, демонструючи супернику свій «хвіст» зі смертоносним «жалом», — нерідко це було останнє, що суперник бачив у житті. За одними версіями, це була ідея особисто Батька Махна, який, побачивши перевагу німецьких тачанок над російськими у вигляді ресор, відразу збагнув щодо їх озброєння. А за іншими, одного разу махновці просто перевозили кулемети на тачанках, і потім їх планувалося використовувати «за стандартом», але тут їх застав зненацька напад гетьманців, в ході якого другі залишилися переможеними, і саме тоді було відкрите геніальне компонування.
Перша Гуляйпільська вільна федерація майже не мала своїх грошей, там ходили і карбованці УНР, і російські рублі, і навіть німецькі марки, на які було нанесено крилатий вислів, або махновську печатку.
І так, після повалення гетьмана Скоропадського постала Директорія Української Народної Республіки, яка відразу звернулася до Махна із пропозицією об`єднатися, на що той, ймовірно, відповів –«Петлюрівщина – це авантюра, яка відвертає увагу мас від революції», тоді махновська армія, яка налічувала 50 тисяч особового складу, увійшла до складу більшовицьких окупаційних військ як окрема третя задніпровська бригада, а Махно отримав звання комбрига. Однак, як виявив сам Нестор, на захоплених територіях більшовики почали проводити політику, далеку від комуністичних ідеалів, зокрема націоналізували землю і розпочали червоний терор.
Махно різко узявся критикувати ці дії, і в результаті його банально підставили, спочатку припинили постачання боєприпасів, а потім зробили винним у тому, що білі прорвали фронт. З тих пір більшовики позначили махновців поза законом, і вони розпочали свою війну. Таких же, незадоволених політикою більшовиків виявилося достатньо, махновське військо почало стрімко зростати і пішло на зближення з УНР. Тим часом, більшовики стягнули сили і почали велику «каральну операцію» проти махновців, та населення яке їх підтримувало. Відкривши проти більшовиків бойові дії, Махно застосовував легендарну тактику, основану на мобільності та здатності розчинятися у степах, яка здобула успіх у боротьбі з сильнішим супротивником, регулярна червона армія виявилася безсильною проти повстанців, доки не зрозуміла їх тактику, і не почала робити цілі мапи розміщення криївок(підземних або замаскованих наприклад під кущ міні-штабів анархістів).
Тож, коли у червоних з`явився новий ворог – біла армія врангеля, командування запропонувало Махнові об`єднати зусилля у боротьбі з ним. Дивує те, що наче вже досвідчений Батько, якого більшовики вже багато разів підставляли, оголошували ворогом, на якого вчиняли замахи знову повівся на їхню пропозицію, і дав червоним загін у 2500 шабель для війни за Крим. Саме махновці, переправившись через Сиваш, вирішили долю битви за Перекоп. Після перемоги над білими більшовики відразу віддячили махновцям кулеметним вогнем у спину. Тепер у більшовиків звільнилися руки від боротьби з врангелем, і вони знову розвернули масштабну війну проти війська Махна, в результаті якої двічі тяжко поранений Батько з дружиною Галиною Кузьменко та невеликим загоном змушений був перейти румунський кордон. І в той час, коли червоні «великі шишки» навіть під час війни набивали кишені конфіскованим майном, Махно не нажив і копійки, тому від час еміграції працював на виводкових роботах і користувався фінансовою підтримкою анархічних організацій, а його дружина працювала прачкою. Так і завершилася остання спроба співпраці з більшовиками, але треба спробувати зрозуміти, чому так відбулося, що приваблювало Махна в більшовиках? По-перше, його як політика виховали російські анархісти у Бутирській в`язниці, тому, ймовірно, російські більшовики були для нього ближче, ніж соціалісти з УНР. А по-друге - забезпечення, тил, озброєння. У самої махновської армії не було як такого тилу, зброю вони здебільшого захоплювали у боях, але були і такі випадки, коли махновці на підроблених документах потрапляли в більшовицький тил, лікувалися в більшовицьких шпиталях, або навіть ходили на луганські чи тульські збройні заводи, де отримували набої нібито для червоної армії, а самі інколи навіть підземними шляхами переправляли їх до повстанців(ту саму проблему, до речі, мала і армія УНР). Ось так, шляхом паразитування на ворожій території вони вирішували проблему відсутності тилу, а у більшовиків вже був свій тил, якій тримався здебільшого на тульських збройних заводах, на яких було встановлено без перебільшення рабську систему праці зі стратами, покараннями голодом тощо. Тому виходить, що союз із більшовиками давав Махну гвинтівки, а союз із Директорією – нічого ціннішого в матеріальному плані. Але більшовики і махновці, які колись навіть були в складі однієї армії, мали зовсім різні уявлення про втілення досить близьких на перший погляд ідеологій. Анархо-комуністи вважали, що земля повинна належати тим, хто її обробляє, а комуністи, здобувши владу під гаслами «Земля – селянам!» почали конфіскацію і націоналізацію землі, підкріплену терором. Анархо-комуністи робили ставку на самоорганізацію і місцеве самоврядування, а більшовики – на диктатуру. Тож, Махно служив ідейним переконанням, а більшовики цими переконаннями прикривалися.
У підсумку, Батько Махно зробив багато помилок, прийняв багато правильних рішень, але в тих політичних та інформаційних умовах, наврядчи він міг би зробити інший вибір, і цим він навчив нас кому слід довіряти, а кому ні, бо не було жодного випадку щоб вояки армії УНР стріляли в спини махновцям, як це робили червоноармійці, тому будь-яка спроба союзу з імперією веде до смерті. Коротка, але яскрава історія Махновщини залишилася в українських серцях як спалах волі, спалах спогадів про козацьке життя, відновлення козацького устрою, справедливості та честі. А зараз деякі наші воїни зокрема на Гуляйпільщині воюють за настановами Махна на більш сучасних тачанках під махновськими стягами, отримують нагороди, названі на честь Батька Махна, а значить він точно не є для нас ворогом.
Тож, як заповідав Нестор Іванович Махно – «Бий білих, поки не почервоніють, бий червоних, поки не побіліють!»
Додаток – коли в 1931 році почалася громадянська війна в Іспанії, іспанські анархісти запропонували Махнові очолити їхню армію, але він відмовився.
Помер Нестор Іванович у 1934 році в Парижі, дружина з донькою пережили Другу Світову, а потім були репресовані і опинилися в ГУЛАГу тільки за те, що були з родини Махна.
Залишки махновського війська непогано заробляли, на своїх шалено ефективних тачанках вони згодом воювали навіть в Африці.
Сам Махно українську мову знав погано, мав погану освіту(лише 3 або 4 класи), але в Бутирській в`язниці зі своїм наставником Петром Аршиновим вивчав теорію анархізму, літературу, і навіть французьку мову.
Comments